Великі незрячі у світовій культурі

З давніх-давен люди проявляли свої інтелектуальні та творчі вміння в різних галузях. Але великий вклад у розвиток культури, мистецтва, науки і техніки внесли саме сліпі та слабкозорі люди.

Демокріт

Більш детальне знайомство з ними ми розпочнемо зі Стародавньої Греції, де в місті Абдери в V столітті до нашої ери жив відомий філософ Демокріт - один із засновників атомістики. Про життя цього мислителя ходять легенди. А одна із них навіть говорить, що Демокріт на схилі  віку сам себе осліпив, щоб зір не заважав роздумам. 

Власні висловлювання та спогади стародавніх авторів малюють його як людину, яка була цілком віддана науковим заняттям, байдужою до слави та багатства.

Більшу частину свого часу він спостерігав за природою, збирав трави, вивчав коріння рослин, зрівнював структуру каміння. Крім досліджень Демокріт проявляв жвавий інтерес до життя міста, виступаючи на політичній арені. 

Згідно деяких джерел, філософ прожив більше ста років і залишив велику спадщину. Але до нас дійшли лише фрагменти, цитовані староданіми письменниками.

Георг Фрідріх Гендель

Далі ми відправляємось до Німеччини. У 1685 році, в місті Галле, народився великий музиканта Георг Фрідріх Гендель. На протязі всього свого життя у нього були проблеми із зором, а після невдалих операцій він повністю осліп у віці 66 років.

Гендель - видатний майстер хорової та органної музики, автор чудових інструментальних творів. З раннього дитинства у хлопчика стали проявлятися музичні здібності, але батько не хотів, щоб його син став музикантом. Тому Гендель став навчатись на юриста, але паралельно займався і музикою.

По закінченню юридичного факультету Гальського університета він все-таки вибрав шлях професійного музиканта. Його творчий шлях розпочався з посади міського органіста в Гамбурзі. Там він і створив свої перші опери "Альміра" та "Нерон". Пізніше Гендель переїздить до Італії, де вперше досягає публічного успіху як композитор.

Найвищого розквіту творчість Генделя досягла в Лондоні. Сама англійська королева Анна ставилася прихильно до його музики і отримувала істину насолоду від його чарівних мелодій.

Після смерті Анни для Генделя настали скрутні часи, адже молодий король Георг ІІ влаштовував інтриги, налаштовував проти нього ворогів. Але навіть за таких обставин композитор не перестав писати і ставити опери - його впертість нагадувала безумство. В 1740 році закінчилась його двадцятилітня боротьба і він перестав суперечити англійському смакові, після чого британці визнали його геніем.

Новий етап у творчості Генделя розпочався 22 серпня 1741 року. В цей день розпочав роботу над стовренням музично-філосовської поеми про життя і смерть людини, втіленої у біблійних образах,  - ораторії "Месія". Для багатьох поколінь "Месія" буде синонімом прізвища Генделя. В подяку Богу за творчий дар, музикант дав обітницю, що всі отримані кошти від виконання "Месії" будуть використані на допомогу нужденним.

В 1751 році Георг Фрідріх осліп. Але незважаючи на втрату зору, композитор продовжував займатися творчою діяльністю. Навіть в останні дні свого життя, коли сили його вже покидали, музикант приймає рішення диригувати на одному із концертів виконанням своєї знаменитої ораторії.

Через вісім років композитор помер, але і зараз ми можемо почути прекрасну та чаруючу музику Генделя не тільки в концертних залах, але й у відомих кінофільмах.

Джозеф Пулітцер

Пропоную зупинитись в невеликому венгерському містечку Мароко, на батьківщині видатного журналіста, засновника "жовтої преси" Джозефа Пулітцера. Його ім'я носить вища американська премія для журналістів, письменників та драматургів. В кінці ХІХ століття він кардинально змінив уявлення про цю професію і став батьком сучасного американського мистецтва репортажу.

Пулітцер народився в родині хліботорговців 10 квітня 1847 року. Батько планував, що Джозеф продовжить сімейне ремесло, однак той вибрав для себе іншу дорогу. Юнак дуже хотів вступити на військову службу, але лікарі зробили висновок, що в нього надто слабкий зір та й загальний стан здоров'я лишав бажати кращого.

Йому три рази відмовляти, але згодом взяли до армії США помічником вербувальника, який закликав матросів на американський корабель.В Нью-Йорку мрія Джозефа нарешті здійснилась, і під час Громадянської війни, він потрапив на службу до нью-йорського кавалерійського полку.

Перші роки життя в Америці для Пулітцера були складними. Ким тільки не доводилось працювати майбутній "іконі американської журналістики": і пастухом, і офіціантом, і навіть сміттярем. Удача усміхнулась йому в шаховій кімнаті бібліотеки, куди молодий чоловік зазирав час від часу після читальної зали.

Долю Пулітцера вирішила лише одна порада, яку він дав спостерігаючи за грою двох постійних відвідувачів. Ці люди виявились редакторами найбільшої місцевої газети "Вестліч Пост", і оцінивши кмітливість Джозефа, запропонували йому роботу. Молодий журналіст досить швидко зробив кар'єру і вже у 25 років став співзасновником видання.

У 1878 році Пулітцер підрахував, що достатньо багатий для того, щоб завести сім'ю. Він одружився на дівчині з Вашингтона. Тепер він був американським громадянином з грошима і вільно говорив англійською.

В тому ж 1878 році Пулітцер купив газету "Сент-Луіс Пост-Діспетч". У своєму виданні Пулітцер зробив ставку на розслідувальну журналістику, наповнивши видання сенсаційними розслідуваннями і дошкульними коментарями. Він писав про корупцію в органах влади, махінації з податками. Все це було цікаво читачеві й тиражі росли, а газета процвітала.

Тепер він сідав за робочий стіл рано вранці і працював до опівночі, а іноді навіть довше, заглиблюючись в кожну дрібницю. Такий розпорядок дня не пройшов для нього безслідно і у 35 років в нього починає різко погіршуватись зір. Після цього він вирішує їхати на лікування до Європи, але так і не сідає на пароплав, а забувши про власне здоров'я купує нову газету, яка на грані банкрутства, "Нью-Йорк Ворлд".

Пулітцер змінив редакційну політику, зміст, формат видання і повів газету в хрестовий похід проти корупції. На сторінках нью-йоркського таблоїду вперше стали широко використовуватися ілюстрації і друкуватися статті з продовженнями.

І, нарешті, остання складова успіху - оперативність. Саме вона першою дала на своїх сторінках опис тієї статуї, яку ніяк не могли доправити з Франції до Америки і яка тепер відома у всьому світу як статуя Свободи.

Однак успіхи на видавничому фронті не сприяли покращенню здоров'я журналіста. В 40 років він майже повністю втрачає зір. Також в нього починає розвиватись невиліковна хвороба - підвищена чутливість до шумів, а у віці 43 років він зовсім був вимушений відмовитись від редагування "Нью-Йорк Ворлд".

Джозеф Пулітцер помер 29 жовтня 1911 року. Незадовго до цього він надиктував те, що можна вважати його професійним заповітом: "Тільки щире почуття відповідальності врятує журналістику від скорення перед класом заможніх, які переслідують егоїстичні цілі і протидіють суспільному благу".

(За матеріалами:  Захарова, Е. Великие незрячие в мировой культуре / Екатерина Захарова // Бібліополе. - 2013. - № 3. - С. 38-41, Лента.Ру.)