Гете і його вісім муз

Талановита людина талановита в усьому. Причому зовсім не всі генії вважають себе зобов’язаними це підтверджувати – але Гете вписується у схему стовідсотково: поет, драматург, романіст, мемуарист, перекладач, літературний критик, художник, актор, режисер, мистецтвознавець, учений (оптик, ботанік, зоолог, мінералознавець), державний діяч… 

Начебто всі живемо на одній планеті, де доба триває лише 24 години, але мало кому вдається стільки встигнути. А Гете якимось незбагненним чином знаходив час ще й на бурхливе особисте життя! Справжній геній, що тут скажеш…

Кохання стимулює творчість

Якби Гете не вів щоденників, біографи б ніколи не здогадалися про його проблеми з передчасною еякуляцією, через які він практично не мав справ із жінками до тридцяти дев’яти років. Але ці його записи не применшують ані ролі Гете у світовій літературі, ані його здатності кохати. Навіть сучасні психологи, препаруючи психотип письменника, визнають притаманну йому гармонію начала чуттєвого-тілесного-земного з піднесеним-духовним-небесним.

Не дивно, що будь-який зв’язок Гете приносив дивіденди літературі, – власне, як і належить порядному митцеві, Гете закохувався постійно, проте, по-перше, сприймав це як стимул для самовдосконалення ("Кохання не може владарювати над людьми, але воно може змінювати їх"), а по-друге, бачив у кожній коханій свою музу. До кінця життя це вже був справжній Парнас – причому досить густонаселений…

У наші часи Гете б, напевне, кваліфікували як такого собі емо-інтроверта – звичайний дотик або поцілунок вводили його у стан, близький до непритомності. Тому не дивно, що Гете волів не добиватися фізичного прояву взаємності, а писати про це. Перші його опубліковані вірші було присвячено Анні Катаріні Шенкопф, дочці власника таверни, де шістнадцятирічний Йоганн Вольфганг тоді винаймав кімнату. За офіційною версією, це було перше справжнє кохання Гете, яке за два роки вщухло саме собою. 

У вирі любовних пристрастей

Новим літературним поштовхом – точніше, літературним копняком – для Гете стало знайомство з Шарлоттою Буфф. Дуже скоро вона стала фрау Кестнер – усі бажаючі дізнатися детально про цей дивний зв’язок можуть прочитати "Страждання юного Вертера". Принаймні Ганс Кестнер був шокований, прочитавши перші кілька сторінок подарованого самим Гете примірника роману. 

Єдине, що врятувало Гете, – думка подружжя Кестнерів, що зазначений текст є чтивом для маргіналів і широкого розголосу не набуде. Проте "Страждання юного Вертера", звичайно, не є зразком мемуарної літератури – особливо фінал. Після того, як роман став бестселером на Лейпцігському книжковому ярмарку, він спричинив хвилю самогубств серед невтішних юнаків.

Звісно, Гете не міг залишитися невтішним на все життя. Через деякий час він опинився у "чарівному саду" кохання до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон – проте написав: "Людина не стає на жоден атом щасливішою, одержавши те, чого так палко жадала". Деякі біографи Гете стверджують, що після їхнього розриву у Фредеріки залишилося не лише розбите серце, а й дитина. А світова література таким чином одержала "Зезенгеймські пісні".

Першим матримоніальним досвідом Гете вважаються заручини з Ліллі Шенеманн, дочкою франкфуртського банкіра. Вона стверджувала, що їхній роман був суто платонічним – що взагалі-то було цілком нормальним для Гете (недаремно ж він стверджував: "Хто хоче досягнути великого, той мусить уміти обмежувати себе. Хто ж, навпаки, хоче всього, той насправді нічого не хоче і нічого не досягне"), проте у його щоденнику, як завжди, зберігся компрометуючий запис… Утім, після кількох вельми драматичних сварок та замирень заручини цілком логічно розірвалися – особливо цьому сприяв від’їзд Гете до Веймара.

Що ж, від себе не втечеш – і у Веймарі все почалося за традиційним для Гете сценарієм. Незрозумілі стосунки зі старшою на сім років, одруженою матір’ю вісьмох дітей Шарлоттою фон Штейн – звичайно, могло йтися виключно про духовну близькість… За десять років Гете написав їй півтори тисячі листів (цим, щоправда, практично обмежувався його літературний спадок того періоду – але саме тоді Гете вправлявся в інших гранях свого таланту, особливо в науковій діяльності).

Вік – не перешкода

Гете, пастель Луїзи Сайтлер, 1811

Врешті-решт тридцятидев’ятирічний Гете познайомився з Крістіан Фільпіус, яка працювала на фабриці штучних квітів. Закохані протягом вісімнадцяти років (!) жили на віру, не беручи церковного шлюбу та ще й час від часу народжуючи дітей (правда, з п’яти вижив лише один хлопчик) – у ті часи це було нечувано… 

Проте все закінчилося банально: весільними дзвонами – хоча незрозуміло, чому для цього треба було чекати захоплення Прусії французькими військами. (Крістіан навіть одного разу врятувала чоловікові життя, переконавши двох солдатів не розстрілювати його.) До кінця своїх днів – а це ще десять років уже законно-подружнього життя – дружина жила у будинку Гете. Коли він кудись від’їжджав, вони часто писали одне одному.

Ця ідилія мала ще один побічний ефект. Гете нарешті по-справжньому відкрив для себе жінок! І, як завжди, спрямував свої почуття у літературне русло. Таким чином з’явився, наприклад, цикл сонетів, присвячений юній Мінні Гертцліб (авторові було вже під шістдесят). Або збірка "Західно-східний Диван", появу якої спричинили, по-перше, дружина одного з друзів Гете Маріанна Віллемер, а по-друге, тодішнє захоплення Гете Сходом, зокрема творчістю Гафіза.

Востаннє Гете здійснив спробу стати на весільний рушничок у сімдесятичотирирічному віці з не особливо повнолітньою Ульрікою Левенцов (утім, дівчина піднесла йому гарбуза). Це можна вважати офіційною крапкою у любовній кар’єрі Гете.

Утім, чому саме крапкою? Адже сам Гете казав: "Якщо твоє серце і твій розум неспокійні, чого ж тобі ще? Хто перестав любити і робити помилки, той може поховати себе заживо".

Джерело

Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу. Будемо щасливі бачити Вас в числі постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).