Він творець правопису «кулішівка», що ліг в основу сучасного. Здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою (працю завершили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький), переклав 13 п’єс Шекспіра, твори Байрона, Шилера тощо.
Але, мабуть, найвідомішим його твором є перший історичний роман в українській літературі «Чорна рада», який надійно увійшов в освітню програму як обов’язкове чтиво. Пропонуємо цікаві факти з історії створення цього роману, малознані або зовсім незнані не тільки широкому загалу, а й фахівцям.
Цікаві факти
 |
| Сторінка копії роману «Чорна рада» з дописками і виправленнями Пантелеймона Куліша. 1846-1849 роки. Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України |
2. Роман «Чорна рада» існує у двох різномовних версіях ‒ українській і російській, тотожних за сюжетом, але відмінних у багатьох деталях і навіть сценах. Це два самодостатні твори, які вийшли в один і той самий рік, але в різних містах: український ‒ у Петербурзі, російський ‒ у Москві. І водночас ці тексти є вільними авторськими перекладами один одного.
3. Спершу Куліш створив роман російською мовою ‒ у 1844‒1845 роках, а завершив на початку 1846 року. Відтак створив українську версію, і написав її дуже швидко, «на одному диханні» ‒ від березня до кінця літа 1846 року. Місцями він перекладав текст, а місцями писав наново, кардинально відходячи від російського протооригіналу.
4. Якби Куліша не заарештували навесні 1847 року у справі Кирило-Мефодіївського братства, українська «Чорна рада» неодмінно з’явилася б уже того року. Текст роману автор передав своєму товаришу Осипу Бодянському, професору Московського університету і редактору «Чтений в Обществе истории и древностей российских», де твір мав іти до друку. Цей текст у рукописі зберігся донині повністю, і він дуже сильно відрізняється від того, який відомий у публікації.
 |
| Ескіз ілюстрації, намальований самим Пантелеймоном Кулішем, до його роману «Чорна рада». 1855-1856 роки |
6. Стаття «Об отношении...» ‒ знакова для української словесності. У ній письменник маніфестує право українців на власну літературу, заявляє про неї як явище, яке підносить на небувалий рівень. Статтю було писано як передмову до українського роману, але цензурні перешкоди завадили опублікувати з ним. Тому автор вирішив подати статтю як післямову до російського твору.
7. Усі розділи в російському романі мають епіграфи (і вони в ньому були на всіх етапах опрацювання тексту), а в українському їх немає (і їх ніколи в ньому не було). Епіграфи істотно доповнюють текст і є посутнім авторським ключем до розуміння його національної проблематики. В епіграфах Куліш широко цитує рядки Шевченкового послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм», на той час крамольного, та поезії гетьмана Мазепи. Авторство обох він змушений був приховати, подавши їх як «Анонім». Особливо виразна цитата із Мазепиної «думи»:
«Всі покою щиро прагнуть
Да не в один гуж всі тягнуть –
Той направо, той наліво,
А все браття – то-то диво!
Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати!
. . . . . . . . . . . . . . .
Зжалься, Боже України,
Що не вкупі має сини!»
Цей епіграф є ввідним до розділу, де описано перебіг «чорної ради».
8. «Чорну раду» Куліш планував випустити з ілюстраціями. Він сам зробив ескізи, а також залучив до створення малюнків Сергія де Бальмена (художника-аматора, рідного брата Шевченкового друга Якова де Бальмена). Пропонував також зробити малюнки й Шевченкові, однак той відмовився. Декілька Кулішевих ескізів до роману збереглися донині.
9. До початку квітня 1856 року Куліш перебував в обструкції: його твори мали проходити попередню експертизу жандармського ІІІ відділу. Щойно у квітні з нього було знято це обмеження, і він відразу подав українську «Чорну раду» на розгляд цензури. Цензором українського роману був російський письменник, історичний романіст Іван Лажечніков. Він не читав українською, тож Куліш для ознайомлення з текстом надав російський «переклад», де Лажечніков і робив цензурні помітки. Куліш задіяв впливових урядників, які поручилися за нього, і цензор дозволив твір ще вчора опальному письменникові майже без зауважень.
 |
| Ескіз ілюстрації Василя Кричевського до роману «Чорна рада», 1949 рік |
11. За 14 років, коли Куліш писав і проредаговував твір, він створив багато варіантів. Цілі розділи і сцени, які містилися в ранніх редакціях, не увійшли до фінального тексту. Наприклад, був вилучений великий розділ зі сценою в пекарні, де Шраменко зустрічається із Череванівною і відразу закохується в неї, або цілий розділ, присвячений подіям у Святій Софії. Усі ці зміни наявні в рукописах роману, які значною мірою збереглися до нині.
12. Від початку створення і до першого повного видання 1857 року російська версія «Чорної ради» мала чотири манускрипти. За час написання української версії автор створив шість рукописів, п’ять із яких переписав власноруч. Кожний рукопис спершу був біловим, але в перебігу редагування ставав чорновим, так що автор був змушений його переписувати знову і знову.
 |
| Пантелеймон Куліш (1819-1897) – український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець |
Ось декілька прикладів, які ілюструють, наскільки сучасні тексти є неточні. У Куліша: «На чім держиться Україна, як не на Запорожжі? а на чім держиться Запорожжє, як не на давніх, предковічних звичáях?», у всіх нинішніх виданнях: «На чім держиться Запорожжє, як не на давніх, предковічних звичаях?». У Куліша (автор пише про руки княгині): «Чи на те ж вони викохані, випестовані, щоб, покинувши високі князькії замки, застилати стіл козакові?», натомість замість «викохані» скрізь читаємо «виховані» і так далі.
Тепер в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України разом із зарубіжними партнерами готується критичне видання «Чорної ради» у двох томах для «Повного зібрання творів» Куліша (видавництво «Критика»).
Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу! Долучайтесь до нас у соціальних мережах! Будемо щасливі бачити Вас також серед постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).
Немає коментарів:
Дописати коментар