Письменники бувають різні...
Є письменники, які полюбляють бувати на публіці, давати інтерв'ю та оприлюднювати подробиці приватного життя. Але є ще й ті, яким не дуже подобається спілкування. Вони віддають перевагу усамітненню, заради своєї роботи.
Пропоную Вашій увазі перелік 10 письменників-відлюдників, які таким чином висловили свою позицію щодо світу та суспільства.
Джером Селінджер
Є письменники, які полюбляють бувати на публіці, давати інтерв'ю та оприлюднювати подробиці приватного життя. Але є ще й ті, яким не дуже подобається спілкування. Вони віддають перевагу усамітненню, заради своєї роботи.
Пропоную Вашій увазі перелік 10 письменників-відлюдників, які таким чином висловили свою позицію щодо світу та суспільства.
Джером Селінджер
Після 1965 року він взагалі не показувався на людях, спілкуючись тільки з близькими і знаходячи себе в східних практиках. Він писав виключно для себе й зрідка порушував тишу, щоб через адвокатів взяти в облогу чергового біографа або наслідувача.
У 1980 році він перестав давати інтерв'ю. До цього школярці Ширлі Блейні вдалося поговорити з письменником і опублікувати свій матеріал в місцевій газеті. Селінджер був неабияк розлючений. Він відчайдушно судився та домагався заборони на публікації будь-яких відомостей про себе. Після його смерті залишилася купа рукописів, які за бажанням автора так і не будуть опубліковані.
Після того як в 1960 році книга "Вбити пересмішника" стала бестселером і отримала Пулітцерівську премію, Харпер Лі почала ввічливо, але вкрай наполегливо відмовлятися від спілкування з журналістами.
Вона вважає за краще зберігати мовчання на всіх публічних заходах, у яких їй доводиться брати участь. Харпер Лі приписують легендарну фразу: "Краще бути мовчазним, ніж бути дурнем".
А от єдине опубліковане інтерв'ю в "The New York Times" отримало назву "Балакуча на один день". І дійсно, письменниця в ньому відзначилась неабиякою дотепністю і чарівністю.
Марсель Пруст
Марсель Пруст - автор одного з найбільших романів ХХ століття, семитомної епопеї "У пошуках втраченого часу", створив свій великий твір майже в повній самоті за 13 останніх років життя.
Такі нервові потрясіння, як смерть в 1903 році батька, а потім вже в 1905 році матері, похитнули здоров'я письменника. Йому здавалося, що спадкова астма доконає його, і тому більшу частину свого життя він провів в обшитій пробковим деревом кімнаті.
Жодного зайвого звуку з вулиці, жодного сонячного променя - Пруст жив за своїм біологічним графіком, який не збігався з природним.
На зустрічі з Джеймсом Джойсом двом живим класикам так і не вдалося нормально поговорити. "Це було безнадійно, - згадував Джойс, - день Пруста тільки починався, а мій уже прагнув до закінчення".
Що ми знаємо про автора Generation "П" і "Священної книги перевертня"? Тільки те, що вся ця самітницька історія тільки підігріває інтерес до кожної його книги.
Літературний світ Патріка Зюскінда заповнений героями-одинаками, мовчазними велетнями з багатим внутрішнім життям. Згадайте сюжет "Парфумера", і самі все зрозумієте.
Найперша його робота - це "Контрабас", яка присвячена існуванню людини в обмеженому просторі. "Я керувався при написанні моїм власним досвідом, тому що я також значну частину свого життя проводжу в маленьких кімнатах".
Багато хто вважає, що бажання бути на самоті йде з дитинства письменника. Він народився в сім'ї відомого літературного критика Вільгельма Зюскінда. У будинку кожен день хтось гостював, проводилися бурхливі вечірки, які не надто радували маленького Патріка.
Зараз йому 65, але він досі не змінив свого рішення.
Зараз йому 65, але він досі не змінив свого рішення.
У 2005 році світ втратив одного із великих відлюдників - Джона Фаулза. Він був одним із стовпів постмодернізму, який ніколи не любив вечірки та гучні зібрання.
Найщасливішим моментом у його житті став успіх роману "Колекціонер". Але не в плані слави: це означало, що відтепер Фаулз може не ходити щодня на роботу. Життя налагодилося, коли він покинув Лондон і з коханою жінкою переселився на ферму в графстві Дорсет.
Дружина Елізабет і прийомна дочка Анна - ось і все його коло спілкування на довгі роки. У такій обстановці був перероблений і доведений до ладу "Волхв" та написана книга "Жінка французького лейтенанта".
Зовнішність Пінчона відома за декількома затертими, монохромними світлинами, і його це, здається, цілком влаштовує. За останній час, один з найбільш потаємних письменників Америки погодився тільки на одну публічну появу, і то - віртуальну, в мультсеріалі "Сімпсони". В одній із серій він з'являється зі знаком запитання та пакетом на голові.
Маленького Говарда з дитинства мучили сильні нічні кошмари. Йому снилися чудовиська з перетинчастими крилами, які несли його вверх в гори без права на листування.
За все життя у Лавкрафта була тільки одна спроба пожити "як усі": коли він одружився на Соні Грін і вони разом переїхали в Бруклін. Але від долі не втечеш: автор помер в самоті, в маленькому будиночку, від важкої хвороби.
В одному з нечисленних інтерв'ю Пітер Хег зізнався, що прагнення до усамітнення з'явилося в нього тільки після того, як він ступив на шлях письменництва.
"Почавши писати, я гостро відчув, що мені необхідно навчитися жити в рівновазі: з одного боку, вести активне соціальне життя з сім'єю і друзями, з іншого - обгородити для себе окрему ділянку, щоб бувати наодинці".
Власне, його "Смілла і її почуття снігу" про те, як знайти баланс між зовнішнім життям і власними почуттями.
"Почавши писати, я гостро відчув, що мені необхідно навчитися жити в рівновазі: з одного боку, вести активне соціальне життя з сім'єю і друзями, з іншого - обгородити для себе окрему ділянку, щоб бувати наодинці".
Власне, його "Смілла і її почуття снігу" про те, як знайти баланс між зовнішнім життям і власними почуттями.
Пітер ван Гутен
Для всіх користувачів Мережі величезною загадкю залишається те, чи вигаданий цей персонаж, чи він просто найбільший відлюдник на світі, якого взагалі ніхто не бачив і не чув.
Його книгу дуже хочуть прочитати, але її також не існує. Начебто.
Немає коментарів:
Дописати коментар