GrabThis!!
-->

субота, 16 грудня 2017 р.

Невідомі таємниці святого Миколая

У ніч з 18 на 19 грудня з небес на золотих санях до усіх дітей спускається Святий Миколай, який робить чудеса та приносить веселощі. Саме цього дня розпочинаються новорічні свята.


В цей день християни вшановують пам'ять Миколи Чудотворця – символ доброго духу, захисника дітей та покровителя мандрівників. 
В передчутті чогось неймовірного і казкового, з ароматом незамінних мандарин чекають наближення Дня св. Миколая більшість малечі, а також багато дорослих. Цього дня кожен має можливість поділитися своїм теплом, і не тільки зі своїми рідними й близькими, а й з тими, хто просто цього потребує.
Звичай дарувати подарунки в цей день має багатовікову історію і пов’язаний з постаттю єпископа міста Міри в Малій Азії – святого Миколая. Від його смерті минуло сімнадцять століть, тому не дивно, що ми насправді знаємо доволі небагато фактів із його життя. А ті, що нам відомі, дійшли не в первісному вигляді. Тому дослідникам життя святого Миколая завжди було важко відділити правду від легенди, що оточує постать цього доброго сивобородого покровителя дітей.

Хто він – Святий Миколай

Найдавніші збережені тексти розповідають, що майбутній святий народився у другій половині ІІІ ст. н. е. в місті Патари в провінції Лікія в південно-західній частині Малої Азії в досить заможній родині. З дитинства Миколая виховували в дусі християнської любові, скромності, допомоги ближньому.

На поч. IV ст. в Лікії розпочалася велика епідемія. Миколай, незважаючи на небезпеку, допомагав хворим. Під час цієї епідемії померли його батьки. Він успадкував велике багатство, яке використав для допомоги бідним.

Згодом Миколай був обраний єпископом головного міста Лікії – Міри, і в цьому сані прожив аж до кінця свого життя. Перебуваючи на єпископській кафедрі, ділив зі своїми вірними їх радощі і горе: коли почалися переслідування християн за часів імператора Діоклетіана (303-313 рр.) був засуджений до ув’язнення, котре тривало кілька років.

За одним з переказів, навіть брав участь у першому вселенському соборі в Нікеї (325 р.). Та, що б не сталося, єпископ Миколай ніколи не припиняв допомагати ближнім. Робив він це зазвичай таємно – так, щоб про це ніхто не довідався. В життєписі святого є згадки про те, що завдяки його таємній допомозі були врятовані три бідні дівчини, що мало не занапастили своє чесне ім’я. Завдяки втручанню святого були врятовані міщани Міри, на котрих звели наклеп, і мало не стратили, й три воєначальники.

За іншими переказами, святитель врятував під час бурі подорожуючих на кораблі, а іншого разу допоміг голодуючим. Єпископ Миколай помер 6 (19) грудня 335 (за іншими даними 345) року і був похований в головному храмі Міри (руїни стародавнього міста розташовані поблизу сучасного міста Демре, Туреччина). У 1087 р. його мощі були перенесені до міста Барі в Італії.

Від скромного священика – до одного з найпопулярніших святих

Спочатку могила св. Миколая була лише місцем паломництва для місцевих мешканців, але згодом його вшанування поширилося на всю Лікію. Культ святого починає набирати популярність у VI ст. Близько 565 р. один з ченців згадував, що по дорозі до Єрусалиму відвідав Міри і побував у храмі св. Миколая, де зберігаються його мощі. У 553-555 р. згадується про храм св. Миколая у Константинополі, а у 860 р. – у Римі.

Починаючи з ІХ ст. культ святого поширюється на всю тодішню Європу. За далеко не повними підрахунками у Франції і Німеччині було близько 2000 храмів присвячених св. Миколаю, в Англії – бл. 400, а понад 300 в Польщі.

Вшанування святого прийшло на землі Русі з християнством. В XI ст. говорили, що «ність города, ні села, ідіжа не бишa чюдеса многа... святого Ніколи». Поряд з іконами Христа та Богородиці образ чудотворця був у кожній сім’ї. Згодом, з виникненням українського іконостасу, він стає обов’язковим елементом в кожному іконостасі.

В більшості міст згадуються храми на його честь. Найдавнішим серед них деякі дослідники вважають ротонду в Перемишлі, яку датують X-XI ст., і храм на могилі Аскольда у Києві, збудований боярином Ольмою у другій половині XI ст. Особливим шанувальником святого був переяславський єпископ Єфрем II (в 1090-1093 pp.).

З його ініціативи у Київській митрополії поряд з днем 19 грудня було введено празник перенесення мощів святого з Мир до Барі (22 травня). Той же ієрарх переклав житіє та опис чудес св. Миколая з грецької на церковнослов’янську мову, записав і спопуляризував чуда, що сталися в Києві завдяки святому, зокрема, чудо про врятування потонулої у Дніпрі дитини.

Найдавніший храм Львова, збудований у ХІІІ ст., теж має за покровителя св. Миколая. Давнім осередком культу святого був Жидичинський монастир на околиці м. Луцька, який у 1227 р. і 1236 р., щоб поклонитися святиням, відвідував князь Данило Галицький. Давні монастирі св. Миколая існували на Заході України в Мукачевому (відомий з XV ст.), Голодьках, Косові, Крехові (XVII ст.), Синькові, Завалові. В останньому, зокрема, зберігалася шанована чудотворна ікона святителя, а заступництву святого приписували перемогу над татарами у цій околиці.

Великим центром культу святого у XVII ст. був Київ, де нараховувалося кілька храмів святого і кілька чудотворних ікон. Власне цього святого, поряд з Богородицею, вважали своїм особливим заступником запорізькі козаки. На кінець XVIII ст. в Київській митрополії в межах Речі Посполитої (українські етнічні землі) було понад 900 храмів присвячених св. Миколаю. Доказом популярності цього святого є і велика колекція його ікон (понад 50) XIV-XVIII ст., що зберігаються у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького.

А тепер до таємниць...

Коли у ХІХ ст. в Православній і Католицькій Церкві почали критично досліджувати життя святого, то виявилося чимало цікавих фактів. Найбільшою несподіванкою для церковних істориків було відкриття, що життєпис святого Миколая насправді містить оповіді про життя двох святихсв. Миколая Мірлікійського і св. Миколая Пінарського (Синайського), що тісно переплелися між собою. Виявилося, що у першій пол. Х ст. невідомий автор помилково доповнив життєпис св. Миколая Мірлікійського епізодами з життя св. Миколая Пінарського, що також жив у Лікії, але у VI ст.

Пізніші автори, переписуючи життєпис святого, повторювали помилку, і зараз дуже складно розділити житія цих двох святих. Відкриття викликало гостру дискусію у Римо-Католицькій Церкві, у кінцевому результаті було вирішено залишити культ св. Миколая, але «очистити» його біографію, від пізніших нашарувань.

Ще одна таємниця святого Миколая, що була розгадана щойно у ХХ ст., пов’язана з місцем перебування тіла святого. Історія перенесення мощів святого з Міри в Лікії до Барі на півдні Італії настільки неймовірна, що швидше нагадує пригоди Індіани Джонса, аніж перенесення християнської святині.

За переказом у ХІ ст., коли на Лікію почастішали напади турків-сельджуків, щоб врятувати святиню, а одночасно і піднести свій авторитет, мешканці найбільшого у південно-східній Італії міста-порту Барі вислали кілька кораблів до Міри. Про цей задум довідалася також влада могутньої торгової держави того часу – Венеції – і вирішила випередити барійців. Однак до берегів Лікії першими дісталися човни з Барі. Їх розвідка з’ясувала, що мешканці міста переховуються в горах, а саму Лікію захопили мусульмани, тому експедицію було відкладено.

Коли за деякий час барійці повернулися, то сельджуків уже не було, а мешканці, ще не встигли повернутися до міста. В соборі св. Миколая вони застали кількох монахів, котрих спробували підкупити, щоб довідатися, де зберігаються мощі святого. Коли підкуп не подіяв, вони почали погрожувати, і тоді один з монахів показав місце у вівтарі храму, де під підлогою знаходився саркофаг зі святинею. Не гаючи часу, барійці розбили підлогу, а потім і мармуровий саркофаг, у котрому знайшли мощі, що були занурені у пахучу рідину – миро. Оскільки часу було обмаль, бо мешканці Міри могли у будь-який момент повертатися до міста, барійці у поспіху залишили частину мощів, і чимдуж відпливли.

Коли вони повернулися, то в Барі їх зустріли як героїв, а для привезеної святині згодом збудували величний собор. Під час першого хрестового походу до Міри прибули венеційці… і повторили всі «подвиги» своїх попередників: монахи під погрозами показали розбитий саркофаг. Частина мощів святого, а також останки з інших поховань у підземеллях собору були перевезені до Венеції. Після цих подій впродовж майже тисячі років мешканці Венеції заперечували, що справжнє тіло святого Миколая знаходиться в Барі, а переконували, що воно покоїться саме у їхньому місті.

Правда у цій історії була остаточно встановлена лише у ХХ ст. У 1953-57 рр. антропологом Луїджі Мартіно була досліджена гробниця святого в Барі, а у 1992 р. у Венеції. Виявилося, що у Барі знаходиться більшість мощів святого, а решта - приблизно 1/5 у венеційській гробниці.

Антрополог встановив, що святий Миколай був не високим – його зріст сягав бл. 167 см, прожив 70-80 років, в тому числі провів багато часу в ув’язненні, що цілком відповідає його життєпису. Також на основі черепа було відтворено портрет святого, що цілком збігається з найстаршими іконами.

Улюбленець малечі

Важко однозначно сказати, звідки і відколи саме бере початок звичай дарувати подарунки в день святого Миколая. Відомо, що вже у середньовіччі святого вважали покровителем і опікуном дітей. У Х ст. для дітей організовували театралізовані сценки про життя святого, котрі згодом набули популярності у цілій Європі. Збереглися згадки, що у Центральній Франції у ХІІ ст., у переддень дня св. Миколая черниці розносили подарунки для дітей з бідних родин і залишали їх біля дверей будинку. 

Зв’язок культу святого Миколая з даруванням подарунків для дітей прослідковується з XV ст. у австрійських, бельгійських, голландських, німецьких, польських і чеських джерелах. Вважається, що День Святого Миколая перетворилося на дитяче свято на німецьких землях, коли традицію святкування привезла туди візантійська княжна Теофана.

Вшанування святого було настільки популярним, що починаючи з XVІ ст., навіть в протестантських календарях 6 (19) грудня було позначене як «День Миколая». 

В Україні також є свої традиції. За переказами князь Аскольд взяв Святого Чудотворця за небесного покровителя та носив хресне ім'я Микола.

В Україні цей день здавна був веселим та гамірним. Відбувалися так звані миколаївські гуляння. Народ складав миколаївські колядки, молодь ходила групами з двору в двір, вітаючи усіх зі святом та бажаючи здоров'я та добра на увесь рік. Дітям пекли особливі смаколики – миколайчики. Це традиційне печиво у вигляді янголят, дзвіночків та різних тваринок. Їх роздавали усім, хто приходив у гості.

В 2003 році Святий Миколай за указом президента України отримав житло в Україні, в Національному природному парку «Гуцульщина» Косівського району. Комплекс включає власне Будинок Святого Миколая, а також музей етнографії, дитячу залізницю, невеличкий зоопарк.

Садиба Святого Миколая, збудована в традиційному карпатському дерев’яному стилі, всі охочі мають можливість сходити на виставку новорічних ялинкових прикрас, повчитись створювати красу на майстер-класах, та, звичайно, зустрітись із самим Миколаєм. 

19 грудня він виїжджає з маєтку на санях та дарує слухняним діткам подарунки. Цілий рік тут працює пошта, куди діти можуть написати листа з бажаннями чи скаргами. Вони лишають тут свої малюнки та інші витвори, а з собою беруть чудовий настрій. Садиба відкрита не лише в зимовий сезон, а й цілий рік.

Якою б не була справжня історія св. Миколая, варто пам’ятати, що головними залишаються все ж істини, які він уособлює вже багато століть – любов до ближнього та всеохоплююче милосердя. 

Тому хоча б раз у рік – у переддень його свята, згадаймо про тих, хто потребує нашої уваги і допомоги, й станьмо хоча б на мить помічниками цього великого святого.


Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу. Будемо щасливі бачити Вас в числі постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...