Як приходить муза

Чи не цікавило Вас хоч коли-небудь питання, що надихає відомих письменників на створення своїх геніальних шедеврів? Або, скажімо, в яких умовах створювались великі творіння світової літератури?

Звичайно, для створення книги потрібно мати неабияке натхнення. Однак, кожен письменник має свою музу, яка до нього приходить не завжди і не скрізь. На які тільки хитрощі не йшли знамениті автори, щоб знайти те саме місце і той самий момент, коли сюжет і персонажі книги складались в їх голові в одне ціле.

Отож, пропонуємо зануритись в подробиці творчого процесу відомих авторів і дізнатись, як все-таки вони догоджали своїм вибагливим музам.

Автор "Сніданку у Тіффані" Трумен Капоте, стверджував, що він «горизонтальний письменник». Тому що, писав лежачи в ліжку в спальні або на канапі у вітальні з сигаретою або чашкою кави. Потім кава плавно переходила в чай, чай в херес, херес - в мартіні і так до самого кінця дня. Всі свої творіння він написав олівцем. І навіть після того, як олівцю на зміну прийшла друкарська машинка, він все одно писав, лежачи на дивані.

Стівен Кінг пише по 10 сторінок кожен день без перерви на обід і незалежно від дня тижня. Навіть святкові дні не є для нього винятком. Ця корисна звичка допомогла автору отримати титул неперевершеного Короля Жахів і зробила його найбільш плідним письменником.

Джоан Кетлін Роулінг писала свої книги в кав'ярні, поки її дочка Джесіка мирно спала вдома. «Ти те, що ти пишеш ... тому переконайся, що тобі подобається що ти пишеш! Книги про Гаррі Поттера стали невід'ємною частиною мого щоденного життя на цілих 17 років, і сказати прощавай було навіть складніше, ніж я собі уявляла. Якщо ти з натхненням берешся за твір, то зможеш вкласти в нього всю свою душу, тому віддавай все, що в тебе є».

Оноре де Бальзак настільки обожнював каву, що за день міг вжити до п'ятдесяти чашок кави без молока і цукру. Бальзак мав звичку кидати в рот кілька кавових зерен і спокійнісінько їх розжовувати. Кава допомагала письменнику триматися в тонусі кілька годин.

Агата Крісті уже видавши з десяток книг, в анкетній стрічці «рід занять» вказувала - «домогосподарка». Вона працювала уривками, не маючи ні окремого кабінету, ні навіть письмового столу. Писала в спальні за столиком для умивання або могла примоститися за обіднім столом в перервах між прийомами їжі.

«Мені бувало трохи ніяково «йти писати». Але якщо вдавалося усамітнитись, закрити за собою двері і зробити так, щоб ніхто не заважав, то я забувала про все на світі».     

Віктор Гюго частенько писав свої нетлінні твори в голому вигляді. Це був своєрідний самошантаж: Віктор наказував слузі забрати весь його одяг, щоб виключити будь-яку спокусу вийти з дому і відволіктися від роботи. Добровільне ув'язнення припинялося тільки після написання певної кількості сторінок.

Відомий американський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Ернест Хемінгуей, писав свої твори стоячи (писав 500 слів в день). Друкарська машинка перебувала на рівні його грудей, зліва від неї розміщувався стос паперу, з якого письменник виймав лист, клав його на дошку для читання і починав писати від руки. Він друкував текст відразу, тільки коли оповідання давалися йому дуже легко.

Незважаючи на те, що Хемінгуей був відомий своєю любов'ю до випивки, вранці він не дозволяв собі сідати за книгу в нетверезому стані.

До свого ремесла Хемінгуей ставився з однаковою часткою натхнення і прагматизму: «Працюючи над черговою книгою або розповіддю, я починаю писати з першими променями світла, коли ніхто не може тебе потурбувати. В цей час на вулиці ще трохи прохолодно, і ти зігріваєшся в процесі роботи. Ти пишеш не далі того моменту, коли в тобі ще залишаються сили, і ти точно знаєш, що буде далі, - тоді зупиняєшся і живеш цим до завтрашнього дня. Починаєш, скажімо, о 6 ранку і продовжуєш писати до полудня. Коли припиняєш, то відчуваєш себе спустошеним, але в той же час сповненим почуттів, ніби займався любов'ю з коханою людиною. Ніщо не може заподіяти тобі біль, ніщо не має значення. Ти просто чекаєш того моменту, коли знову візьмешся за роботу. Очікування наступного дня - це, мабуть, найскладніше, з чим доводиться стикатися».

Чарльз Діккенс любив заходити в міський морг і проводити там цілий день, спостерігаючи, як привозять тіла покійних, а санітари готують їх в останню путь. Літератор також перечитував в газетах подробиці найвідоміших убивств і аналізував, що ж могло статися насправді.

Автор романів «Гордість і упередження», «Відчуття і чутливість», «Емма», «Докази розуму» Джейн Остін жила з матір'ю, сестрою, подругою і трьома слугами. У неї ніколи не було можливості усамітнитися.

Джейн доводилося працювати в сімейній вітальні, де їй в будь-який момент могли перешкодити. Писала вона на маленьких клаптиках паперу, і як тільки лунав скрип дверей, що попереджав її про відвідувача, вона встигала заховати записки і дістати корзинку з рукоділлям.

Пізніше сестра Джейн Кассандра взяла на себе турботи про ведення господарства. Вдячна Джейн писала: «Не уявляю, як можна писати, коли в голові крутяться баранячі котлети і ревінь»

Рей Бредбері - відомий американський письменник, класик наукової фантастики, чиї розповіді, повісті, романи лягли в основу багатьох екранізацій, театральних постановок та музичних композицій.

В інтерв'ю 2010 року для літературного журналу Paris Review розповів про свій розпорядок так:

«З тих пір, як мені виповнилось 12 років, мене постійно тягне до друкарської машинки. Я ніколи не турбувався про свій розпорядок, оскільки його завжди визначали нові ідеї, які раптово виникали в моїй голові. Вони нібито говорили мені: негайно сідай за машинку і закінчуй розпочате. Я можу працювати де завгодно. Коли я жив з батьками в маленькому будинку в Лос-Анджелесі, я писав у вітальні під шум радіо і нескінченну балаканину батьків. Пізніше, почавши роботу над романом «451 градус за Фаренгейтом», я пішов до бібліотеки імені Лоренса Пауелла в Каліфорнійському університеті (University of California, Los Angeles), де, опустивши 10 центів в машинку, можна було друкувати цілих 30 хвилин».

Німецький поет і філософ Фрідріх Шиллер не міг писати, якщо ящик його письмового столу не був набитий ... гнилими яблуками. Гете, друг Шиллера, розповідав:

«Одного разу я прийшов відвідати Фрідріха, але він кудись відлучився, і його дружина попросила мене почекати в робочому кабінеті. Я сів у крісло, сперся об стіл і раптом відчув різкий напад нудоти. Я навіть відійшов до відкритого вікна, щоб подихати свіжим повітрям. Спочатку я не зрозумів причини цього дивного стану, а потім здогадався, що справа в різкому запаху. Згодом виявилося і його джерело: в ящику стола у Шіллера лежало з десяток зіпсованих яблук! Я покликав було слуг, щоб вони прибрали неподобство, але мені сказали, що яблука тут покладені спеціально, що інакше господар і працювати не може. Повернувся Фрідріх і все це підтвердив!».

Марк Твен писав «Пригоди Тома Сойєра» на фермі, де йому побудували окрему альтанку-кабінет. Працював при відкритих вікнах, притиснувши аркуші паперу цеглинами. Нікому не дозволялося наближатися до кабінету, а якщо Твен був дуже потрібен, домашні сурмили в горно. Вечорами Твен читав родині написане. Він безперервно курив сигари, і де б Твен не з'явився, після нього треба було провітрювати приміщення.

Під час роботи його мучило безсоння, і, за спогадами друзів, він лікував його шампанським на ніч. Шампанське не допомогло - і Твен попросив друзів запастися пивом. Потім Твен заявив, що йому допомагає тільки шотландський віскі. Після серії експериментів Твен просто ліг у ліжко в десять вечора і несподівано заснув. Все це дуже розважало його. Втім, його розважали будь-які життєві події.

Деякі письменники проходять через ритуал дотику з улюбленим літературним твором. Наприклад, Сомерсет Моем перед початком роботи читав "Кандіду" Вольтера, а Уілла Кетер - Біблію.

Тим, хто ще досі в пошуку ідей, які допоможуть налаштуватися на творчість, мабуть, варто взяти собі на замітку деякі з перелічених способів, які є доволі оригінальними!

Джерела: Творческий подход, BigPicture, lPGenerator